Станіслав САФРОНОВ: «Колективна воля народу – найвища сила»

 Інформаційно-аналітичний тижневик Дніпродзержинської міської ради "Відомості", № 53, 30 грудня 2014 року 

Переддень новорічних свят – традиційний час не тільки готуватись до зустрічі Нового року, але й озирнутись на пройдений за останні дванадцять місяців шлях, підвести певні підсумки. А також – зіставити баланс зробленого і того, що не вдалося здійснити, з надіями і сподіваннями на новий відтинок часу. Своїми думками з цього приводу ми попросили поділитись Дніпродзержинського міського голову Станіслава САФРОНОВА.

– Станіславе Олександровичу, 2014 рік вже майже минув. На Ваш погляд, які події, що відбулися за цей період, є найбільш важливими для міста? Чим Вам, насамперед, запам’ятався рік, що добігає кінця?
– Скажу відверто: 2014 рік був найважчим роком за всю мою каденцію. А може – й за все життя… Втрата Україною Криму, події на Майдані, руйнування пам’ятників, кулуарні інтриги політиків і загибель наших хлопців в АТО… Всі ці події, яких ми уявити не могли і в страшному сні ще рік тому, тримали не тільки владу, а й кожного українця в постійному стресі – практично кожного дня року, що добігає кінця.
Та, незважаючи на такий важкий тягар, ми не мали права забувати про покладені на нас обов’язки перед мешканцями міста. І ми вперто працювали, не дивлячись ні на що, заради забезпечення нормального життя городян. Нам це вдалось. І це – найголовніше наше спільне досягнення: працівників виконавчих органів місцевого самоврядування, депутатів, колективів комунальних і промислових підприємств.  Так завдяки плідній співпраці з керівництвом Дніпровського металургійного комбінату імені Дзержинського була відкрита оновлена площа імені Ясюковича з сучасним озелененням, ремонтом фасадів прилеглих будинків та заводоуправління, капітально відремонтованим дорожнім покриттям та встановленим на площі бюстом Ігнатія Ясюковича – видатного інженера, підприємця і мецената. До речі, творцем цього монументу є Гарнік Хачатрян, наш почесний громадянин, славетний скульптор, автор найголовніших міських пам’ятників – Тарасу Шевченку і скульптурно-архітектурної композиції «Голгофа» з розп’яттям Ісуса Христа.
Також запам’яталось відкриття дошкільного навчального закладу – Центру розвитку дитини № 44 «Лелека», в якому створено 6 нових груп для 100 діточок,  та відновлення роботи після 22-річної перерви гідрооздоровчого та лікувального комплексу – басейну в спеціальному дошкільному навчальному закладі № 32 «Дельфін» для дітей з порушенням опорно-рухового апарату. Це дозволило проводити ефективну корекційну лікувально-оздоровчу роботу з 337 дітьми, які мають вади опорно-рухового апарату. До речі, за 4 роки нами створено 43 групи для 1130 маленьких дніпродзержинців. І це не може не радувати, адже діти – це наше майбутнє.
За 2014 рік зроблено ремонт дорожнього покриття понад 425 тисяч квадратних метрів вулиць міста, які багато років чекали своєї черги. Це вулиці Ярославська, Димитрова, Бурхана, Бойка, Рилєєва, Колеусівська, Металургів та інші. Важливою подією для міста стало збільшення автомобільного парку швидкої допомоги на 13 нових автомобілів. Це – якщо коротко, про те, що першим прийшло на згадку. Загальний перелік зробленого в місті у 2014 році має вигляд грубого стосу паперів і навряд чи впишеться в формат святкового інтерв’ю.
– Згоден. Тоді традиційне питання: яким Ви бачите 2015 рік? Які надії і сподівання пов’язуєте з його приходом?
– Я реаліст. І хоч як не хочеться кожній людині, незалежно від віку, у ці дні, наповнені особливою аурою новорічно-різдвяних свят – хоч маленького дива, мушу констатувати: рік, що незабаром вступить у свої права, не буде ані легким, ані простим. Навіть у порівнянні з 2014 роком, що вочевидь увійде в підручники, як один із найбуремніших років української історії. Адже практично всі неймовірні проблеми й випробування, що випали на нашу долю за останній час, на жаль, не залишаться позаду з дванадцятим ударом годинника, а перейдуть у новий відлік часу.
Затяжна рецесія, глибока криза в економіці, соціальній і політичній сферах, галопуюча інфляція і курсові потрясіння, бюджетний дефіцит, спад виробництва і зростання безробіття, руйнація традиційних економічних зв’язків – цей список сумних цьогорічних реалій можна продовжувати дуже довго.
А можна сказати коротко – бойові дії на нашій землі тривають. Справжній мир на Сході України так і не настав. Продовжують гинути наші хлопці, ми продовжуємо втрачати кращих синів і доньок українського народу. До міста продовжують прибувати біженці, їх кількість вже перевищила 4500 осіб – майже 2% населення Дніпродзержинська! І ця цифра зростає ледь не щодня.
Звідси, з цього збройного конфлікту, з розпаленої не нами війни, бере свій початок більшість проблем сьогодення. А як відомо, боротись спочатку треба з причинами – боротьба з самими наслідками подібна до носіння води дірявим відром…
Але хоч нинішня ситуація практично не залишає підстав для надій і сподівань на краще, це лише зміцнює мою віру, що позитивні зміни неодмінно будуть. Я вірю, що 2015 рік принесе такий бажаний всіма мир, справжню ціну і цінність якого, мабуть, тільки так і можна усвідомити – через тяжкі втрати, смерть і біль, мужність і самопожертву. Альтернативи  просто не може бути – бо для війни немає жодних реальних причин. Адже не можна вважати такими буйство хворобливих фантазій, породжених масованою пропагандою. Та й воно не може тривати вічно, прозріння вже приходить навіть у найгарячіші голови.
Хочу закликати усіх своїх земляків долучитися до прагнення миру, до віри у неминучість його настання в наступному році. Бо переконаний – наші думки матеріальні, і колективна воля народу – найвища сила, над якою ніхто і ніщо не владне. А потім – прийде все інше. Там, де мир, там, де злагода у суспільстві – там успіх і благополуччя, розвиток і плідна праця. Звільнивши нашу землю – зможемо й навести на ній лад, вирішимо поступово решту проблем.
Тому я маю надії, що в 2015 році, попри великі складнощі й напруження, прийде і стабілізація грошово-фінансової системи держави, зняття бар’єрів у відносинах з іншими країнами світу. А також – звичайно, про повне відновлення роботи промислового комплексу говорити зарано – бодай початок стабілізації, як перший крок до нового циклу зростання.
Також маю сподівання, що реформаторський курс нового уряду остаточно структурується, і після теоретично-декларативної стадії почнеться нарешті реальна, конструктивна робота. Що прийнятий бюджет держави стане не просто черговою констатацією загальної скрути і тактики виживання, а й збалансованим інструментом, що допоможе запустити механізм суспільного розвитку, котрий давно простоює без діла. Одна з його важливих ланок – ініціатива місцевих громад, і дуже важливо, щоб децентралізація, про яку так багато говорилось під час двох передвиборних кампаній, що пройшли в поточному році – президентської і парламентської, отримала нарешті імпульс до реалізації. Маю на увазі децентралізацію не в політичному сенсі – залишимо ці аспекти, навколо яких точиться так багато спекуляцій, політикам, – а в економічному вимірі, значення якого для розвитку міст і регіонів неможливо переоцінити.
– А що б Ви побажали городянам у Новому році?
 – Головне, не втомлююсь повторювати знов і знов: щоб на багатостраждальній землі України запанував мир. Щоб із нашого лексикону зникли страшні слова «вантаж 200» і «вантаж 300». Щоб усі наші хлопці, котрі боронять рідну землю у зоні АТО, повернулися додому, до своїх рідних, живими і здоровими. Щоб жителі східних областей, які знайшли притулок у нашому та інших містах України, змогли в наступному році повернутися до своїх домівок, не боячись більше обстрілів і бомбардувань, насилля і знущань. Щоб Україна і її народ вийшли з цих неймовірних випробувань переможцями, довівши всьому світові свою силу духу, міць зброї, свою гідність як нації, своє право бути господарем на власній землі.
Здійснення всього, про що йшла мова, я й хочу побажати своїм землякам напередодні улюблених свят, у ці світлі й радісні дні. Особливі вітання та низький уклін тим, хто зустрічатиме ці свята далеко від родин і друзів, без ялинок і святкового столу – у бліндажах і землянках, на блокпостах і передніх рубежах оборони нашої держави. Нехай Господь оберігає наших мужніх воїнів та їх вірних помічників – волонтерів!
Зі свого боку, можу запевнити: я особисто, і всі, хто презентує на будь-якому рівні міську владу, робитимемо все, що залежить від нас, щоб усі сьогоднішні побажання, надії й сподівання стали реальністю у році, що незабаром розпочне свій відлік.