«Синдром набутої безвідповідальності»
газета "Відомості" № 14(794) від 07.04.2010
Замислюючись над причинами тих проблем, яких є так багато у нашому житті, починаючи від глобальних, загальнодержавного рівня – до негараздів локального характеру, на кшталт обшарпаних під’їздів і засмічених скверів, можна висувати багато різних версій, більшість з яких матиме право на існування. А можна обмежитись всього двома словами: БРАК ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ. Це, я вважаю – першооснова усіх головних проблем сьогодення. Все інше – є її наслідками.
І навпаки – фундаментом будь-яких здобутків і досягнень, необхідною, а в багатьох випадках – і достатньою мірою, є розвинуте почуття відповідальності тих, хто стоїть за цими позитивними зрушеннями. Якось все надто просто, скажете ви, як чорне і біле. В житті так не буває…
Насправді, так воно і є. Просто розрізнити перше від другого не завжди вдається з першого погляду. Адже безвідповідальність, як і бездіяльність, має надзвичайно сильну здатність мімікрувати, прикидаючись зовсім іншими якостями. Але маючи трохи спостережливості, неважко помітити – найкращий індикатор безвідповідальності – присутність таких випробуваних «маскувальних засобів», як полеміка, шумиха, скандали, гучні звинувачення інших, або як зараз модно говорити – «піар».
І навпаки – там, де без зайвого галасу та самореклами робляться реальні, корисні справи – вірна ознака відповідальної позиції людей. Це результат власних багаторічних спостережень, і життя дає все нові підтвердження його справедливості.
Буду говорити про те, що мені ближче. Іноді самій дивно, як у надзвичайно складних умовах хронічного недофінансування на рівні держави, що триває не роками – десятиліттями, примудряються виживати наша освіта і культура. Втім, говорити про виживання – несправедливо по відношенню до працівників цих галузей. Вони живуть повноцінним життям, розвивають заклади, виконують свою важливу місію, створюючи атмосферу людяності і духовності в житті, прищеплюють людям моральні цінності – в тому числі й відповідальність. Яскраві заходи, що проводять міський театр, музей, школи міста забезпечують відомість Дніпродзержинську не тільки як центра металургії і хімії, а важливого осередку культурного, наукового, духовного життя.
На жаль, не так часто їх здобутки привертають увагу місцевих ЗМІ, як вони того заслуговують. Однак для наших освітян і працівників культури це не так суттєво – працюють вони не заради слави й визнання. А якщо врахувати рівень їх, надто скромної, на жаль, зарплати, то і не матеріальний фактор є визначальним мотивом у їх діяльності…
І все ж, це не дуже справедливо, що діяльність наших закладів освіти і культури, нерідко викликає більший інтерес у обласних та центральних ЗМІ, ніж своїх, місцевих. Насамперед, це стосується приватних видань і телеканалів, які чомусь незрівнянно більший інтерес виявляють до чуток, скандалів, конфліктів та іншої негативної інформації. Особливо, якщо вона направлена проти місцевої влади та особисто міського голови Ярослава Корчевського.
Навряд чи таку позицію власників ЗМІ – наполегливо шукати негатив, або навіть створювати його своїми коментарями за відсутності фактів, (про журналістів не можу сказати нічого, адже вони є найманими працівниками), можна назвати відповідальною. Не так по відношенню до представників міської влади, як простих городян. Про моральний бік справи говорити взагалі не доводиться.
Очевидно, відсутність моральних рамок таких медіа непогано компенсується матеріально. Дійсно, які гроші можна взяти з освіти і культури? Тому мабуть і відкрите звернення педагогічної громадськості міста у газеті «Событие» надрукували, але в безпардонно препарованому вигляді, повністю перекрутивши його зміст. Інша справа – ті, хто користується в своїх діях інтересами конкретних осіб чи бізнесових структур, видаючи їх за громадські чи політичні інтереси. До їх матеріалів у газети ставлення зовсім інше – підкреслено шанобливе…
Показовою, на мій погляд, є інформаційна політика телекомпанії «Автор - ТВ». Притаманна їй упередженість у виборі і подачі матеріалів, зміст коментарів – власних, і запрошених осіб (найчастіше одних і тих же) можливо, імпонують невеликій частині аудиторії. Але для здобуття широкого авторитету і популярності серед городян цього явно недостатньо.
Важко назвати відповідальною позицію власників телекомпанії, зокрема щодо вимагання, без всяких на те законних підстав, значних пільг по оренді тих площ, які вони займають у готельному комплексі «Зоря», що належить до комунальної власності міста. Законодавством чітко визначені категорії засобів масової інформації, на які поширюються пільги при оренді приміщень. Приватних телекомпаній в цьому переліку немає. Тим не менше, деякі депутати міської ради неодноразово виносять відповідні пропозиції на розгляд сесії, лобіюючи інтереси свого телевізійного партнера.
Розглядалось це питання і на останній сесії 26 березня. Всього 15 голосів за розгляд питання, і чітка позиція більшості депутатів і постійних комісій: в даному випадку для надання пільг немає законодавчих підстав, на мою думку, має поставити всі крапки в цій проблемній ситуації.
Хоча за великим рахунком, тут взагалі не існує передумов для виникнення проблеми. Кожному з нас доводиться щомісяця платити чималу квартплату, не говорячи про інші комунальні послуги. Не варто говорити, який це тягар для багатьох, особливо для пенсіонерів та працівників бюджетної сфери – тих же педагогів, лікарів, працівників культури. І якраз ці, соціально незахищені категорії, як би тяжко не було, акуратно платять по рахунках, відчуваючи свою відповідальність перед містом. При цьому нікому з тих, хто знає, що законом йому не передбачені пільги, і в голову не прийде намагатись «пробивати» собі, наприклад, зниження квартплати через сесію…
А телекомпанія, яка є суто комерційним підприємством, з власними недешевими тарифами на ефірний час, вважає це припустимим. Тож мова йде виключно про бізнес інтереси приватної структури, і будь-які намагання прикрити їх розмовами про утиски свободи слова чи «покарання» за нелояльність до міської влади, виглядають непереконливо і несерйозно.
До речі, плата за оренду комунального майна є одним з суттєвих джерел наповнення міського бюджету, з якого, в свою чергу, виплачується заробітна плата працівникам бюджетної сфери, утримуються школи і лікарні, фінансуються житлово-комунальне господарство, роботи з благоустрою, ремонту доріг. Тож як можна щодня, наче воду в ступі, товкти в телеефірі ті ж самі тези – про погані дороги, опалення, освітлення, водопостачання тощо, бездіяльність та неефективність влади і т.д., і при цьому вважати зайвим виконувати власні зобов’язання перед бюджетом міста, звідки все це фінансується? Чи можна назвати, не те що відповідальною, а взагалі – логічною таку позицію?
Та на жаль, вона має чимало послідовників серед керівників підприємств і комерційних структур, частини депутатського корпусу, службовців. Та й пересічних громадян – звідси ті багатомільйонні суми комунальних боргів, які роблять нас усіх заручниками вірогідних відключень. В першу чергу – води.
Тому дуже хотілося б, щоб кожен, перш ніж починати нестримно критикувати й ганьбити все навколо себе, спочатку замислився: а чому, власне, у нас стільки негараздів? Може й я десь вчинив не так, схибив, недопрацював? І взагалі, я хоч щось, якийсь мізер, але зробив сам, заради загального блага?
Чому в інших країнах, де дороги так само страждають від морозної зими, не тільки якісь магнати, а й прості громадяни, щиро прагнучи допомогти своїм муніципалітетам, вкладають власні кошти в ремонт доріг? В нас же представники бізнесових кіл скоріше ладні обставити місто бігбордами (задоволення не з дешевих!) з саркастичними подяками меру «за хороші дороги», ніж відремонтувати за свій кошт хоч один сантиметр асфальту, навіть біля своїх об’єктів…
В цьому, на мою думку – головна відмінність між ними і нами, причина того, чому ми ні на крок не наближаємось до Європи. Розруха, дійсно, починається в головах, як писав класик. Тобто в нашій свідомості, яка у багатьох налаштована не на позитивні речі, які об’єднують людей, а виключно на негатив, що несе лише розбрат і протистояння, полеміку замість конкретних справ...
Нині маємо добру нагоду зробити спільний крок до того, щоб змінити ситуацію на краще. За ініціативи міського голови Ярослава Корчевського у місті проводиться місячник благоустрою, який триватиме до 30 квітня. Тож часу цілком досить, щоб кожен мешканець міста міг долучитись до великої загальної справи, докласти рук, щоб місто очистилось від зимового бруду, засяяло яскравими весняними фарбами. Хочеться побачити в робочому одязі на наших вулицях і скверах, що так потребують турботливих рук, не тільки постійних учасників міських толок – посадовців місцевого самоврядування, студентів і учнів, працівників бюджетної сфери, а й пересічних городян, депутатів, активістів громадських організацій і політичних партій. В тому числі тих, що декларують свою опозиційність до влади.
Палких слів про турботу про місто і городян ми від них чули дуже багато. Хочеться, нарешті, побачити якісь конкретні справи!
Тетяна ОНИЩЕНКО, заступник міського голови
