Багатогранне свято 1 вересня
Вадим Буланов, газета «Відомості» №35 від 1 вересня 2010 року
Отже, сьогодні на календарі перший день осені. Дата усім відома, як традиційний початок навчального року і День знань, проте насправді ці визначення далеко не повністю розкривають істинний її зміст. Почнемо з того, що цей день по-різному сприймають педагоги і учні, батьки і родичі. Проте одне можна сказати напевно: день початку занять нікого не залишає байдужим. Щось відгукується у серці навіть тих, хто давно втратив будь-який зв'язок із школою і освітою. Адже 1 вересня ми не тільки вшановуємо культ знань, важливість шкільної освіти, для кожної людини це важливий рубіж, що відкриває шлях до нового життя. Шлях важкий, тернистий, пов'язаний з постійним доланням труднощів, інколи – навіть самого себе. Але водночас він дарує сили і натхнення, бо веде до світла, відкриває перед нами нові горизонти майбутнього…
Це, так би мовити тези про вічне, пов’язані з сьогоднішньою датою. Проте, вочевидь, кожне вересневе свято має свої особливості. Про особливості нинішнього Дня знань ми запитали заступника міського голови Тетяну Яківну ОНИЩЕНКО:
– Звичайно, День знань, або як його раніше називали Свято першого дзвоника, є однією із сталих традицій суспільства – офіційно воно відзначається з 1984 р., хоча є підстави говорити і про його 75-річний ювілей. Адже у 1935 році у СРСР було вперше запроваджено єдиний для всієї держави день початку навчання у школах з 1 вересня. До цього його визначали на місцях в залежності від ходу сільгоспробіт.
Проте школа не є якоюсь окремою територією, скоріше це – чутливий барометр суспільства. Тому всі події і зміни, що відбуваються в ньому не можуть не позначатись на шкільному житті. Як відомо, нещодавно на законодавчому рівні прийнято 11-річний термін шкільної освіти. До цього в Україні діяла 12-річна система, що була запроваджена з 1-го вересня 2002 р. за рекомендаціями Євросоюзу.
Проте після аналізу світового досвіду, ґрунтовних фінансових розрахунків Міністерство освіти визнало, що виконанню програми 12-річної освіти перешкоджає низка серйозних проблем, пов’язаних з недостатньою матеріально-технічною забезпеченістю шкіл, а також відсутністю у держави відповідних фінансових ресурсів. Це і стало головним чинником повернення до 11-річної освіти.
Слід відзначити, цей крок був схвально сприйнятий і педагогами, і батьками. До 11-річної освіти всі звикли, після збільшення цього терміну відбувся певний відплив дітей зі шкіл. Частина батьків вирішила за краще віддати дітей до технікумів та училищ. Тепер вже почався процес повернення дітей до школи, що не може не радувати.
З іншого боку у частини батьків виникло занепокоєння, пов’язане із зменшенням віку шкільного навчання до п’яти років. Так, це досить серйозний крок, реалізація якого потребує від усієї вітчизняної системи освіти напруженої
роботи. Але батькам треба розуміти, що її мета – не стільки дати п’ятирічним дітям відповідний багаж знань, а психологічно підготувати їх до школи, до роботи і життя в колективі. Те, що діти, які приходять у перший клас після дитсадка набагато краще адаптуються до нових умов, ніж домашні діти, навіть добре підготовлені батьками – очевидний факт.
Взагалі, реформування шкільної освіти – дуже важлива і відповідальна справа. Водночас хочу зазначити, що освітянська галузь протягом останніх десятиліть пережила чимало реформ. Але центральною фігурою освіти, її ключовою постаттю був і залишається вчитель. Від його інтелекту, мудрості, вміння бачити особистість у кожній дитині, розкривати її здібності і таланти, закладений в неї природою потенціал, залежить успіх виховання, ефективність роботи усієї галузі.
На підставі власного 30-річного педагогічного стажу, стверджую: кожна дитина по-своєму унікальна і талановита. Треба лише вміти підібрати до неї ключі. Шанований усіма В.Сухомлинський говорив, що велика виховна сила школи народжується там, де у дитини, перед якою тільки відкривається життя, є улюблений вчитель. І саме від нас, нашого вміння і мудрості залежить розум і характер, здоров’я і життя дитини, її місце і роль в майбутньому житті.
І в цей особливий для всіх педагогів день, хочу побажати завжди пам’ятати ці настанови великого Вчителя, керуватись ними у кожній своїй дії, у кожному слові, навіть погляді, адресованому дітям.
Звичайно, щоб ці звернення вчителя знайшли відгук, вони мають проходити крізь душу й серце педагога. Ніяка наука, ніякі технології не замінять людську щирість. Найкраще, найпереконливіше виховання – це виховання на власному прикладі. Вчитель повинен виховувати так, як живе сам. А жити так – як виховує. Сьогоднішні діти надзвичайно спостережливі. Найменшу фальш вони відчувають відразу – і все, повернути їхню довіру дуже складно.
– Тетяно Яківно, не можу з Вами не погодитись, але відразу виникає питання, може й не дуже коректне: чи буде переконливою для сучасних учнів, які чудово орієнтуються в нинішніх реаліях, коли педагог вчить, як живе, якщо живе він, більш ніж скромно?
– Дійсно, проблема низької престижності педагогічної праці, не зважаючи на певні кроки уряду, залишається дуже актуальною. Вона не тільки ускладнює виховний процес, нівелюючи слова вчителя в аудиторії, значна частина якої звикла зважати не на духовні, а цілком матеріальні атрибути успішності. Інший негативний наслідок – небажання молоді йти працювати у школу. Випускники вузів, в тому числі педагогічних, будь - що намагаються закріпитись в інших галузях, з більш високими доходами. В результаті, незважаючи на значне безробіття, у школах з року в рік спостерігається дефіцит викладачів багатьох предметів. А середній вік педагогічних працівників дано перетнув 50-річну позначку.
Це проблема не тільки нашого міста – всієї України, і вирішити її на місцевому рівні неможливо. Потрібні повноцінні державні програми, направлені на підвищення престижності педагогічної праці, що передбачали б збільшення заробітної плати, будівництво доступного житла чи пільгове кредитування. Саме з цього, вважаю, слід починати реформування освіти. Крім того, необхідно в суспільстві всіляко пропагувати культ знань, внутрішньої культури, моральних цінностей. А школа в цій справі – готова відігравати провідну роль.
– Як з урахуванням сказаного можна визначити сьогоднішній стан міської системи освіти?
– У Дніпродзержинську освітянська галузь завжди була досить сильною. Такою вона є й сьогодні, що відзначається на рівні області й держави. Попри всі труднощі і проблеми, наші вчителя не збираються залишати завойовані позиції, нерідко – за рахунок власного ентузіазму і відданості справі. Тому сьогодні я хочу низько вклонитись перед колегами за їх важку, не завжди вдячну, але таку корисну для суспільства справу.
Приємно, що сьогодні усі школи своєчасно підготувались до прийому учнів, що з міського бюджету вперше за багато років виділяються значні кошти на ремонт покрівель, реконструкцію систем опалення та інші ремонтні роботи у закладах освіти. Усі школи забезпечені комп’ютерними класами, мають доступ до мережі Інтернет. Незважаючи на фінансову скруту, у галузі відсутня заборгованість по зарплаті, учні 1– 4-х класів забезпечені безкоштовним харчуванням. Переконана, поступово, крок за кроком, за умови державної підтримки ми зможемо наблизити школу до сучасних стандартів.
Також необхідно докласти усіх зусиль, щоб зберегти існуючу мережу шкільних і позашкільних закладів, яка включає 42 загальноосвітніх заклади, 49 закладів дошкільної освіти, 7 позашкільних і 4 дитячо-юнацькі спортивні школи, адже питання так званої «оптимізації» залишаються доволі актуальними. Головна причина – демографічна ситуація. Через відсутність дітей відповідного віку деякі школи заповнені майже наполовину.
А це – додатковий тягар для місцевого бюджету, адже державне фінансування здійснюється тільки за кількістю учнів. Але ми повинні думати про перспективу, вірити у завтрашній день, в те, що кількість дітей у сім’ях зростатиме до колишніх показників.
Цього ж – віри у краще майбутнє, оптимізму і гордості за свою професію я хочу побажати усім педагогам і ветеранам освітянської галузі нашого міста. Цього вересневого дня хочу побажати всім Вам, шановні колеги, міцного здоров’я, людського щастя, добробуту і благополуччя. А ще – мудрості й терпіння, адже саме від Вас залежить виховання молодого покоління – майбутнього нашого міста і України.
А учням – і тим, хто вперше сів сьогодні за парту, а цього року ми маємо 2150 першокласників, й досвідченим громадянам Країни Знань, бажаю щоденної радості перемог і відкриттів, високих оцінок і змістовного дозвілля, а також вірних друзів. І щоб вчителі – були першими серед ваших товаришів, до яких завжди можна і хочеться звернутись за порадою і допомогою, відвертим людським спілкуванням. Вітаю з цим чудовим святом усіх жителів Дніпродзержинська!
